Історія дня: Як археолог пішов у туалет, а знайшов Скіфську пектораль

Рівно 46 років тому український археолог Борис Мозолевський витягнув на світ Скіфську пектораль.

Як зазначає Depo.ua, наразі стародавня прикраса скіфського царя IV століття до н. е. – один з найзнаковіших історичних скарбів України.

Реліквія важить 1159 г і виконана з золота 958-ї проби. На прикрасі збереглися зображення людей і тварин. Наприклад, видно, як двоє чоловіків розтягують матеріал, готуючись до певного ритуалу.

Дослідники стверджують, що пектораль замовила скіфська знать у майстрів Афін або Пантікапея. І називають її найважливішою археологічною знахідкою XX століття. Примітно, що унікальна для всього світу прикраса так би і залишалася захованою у землю, аби не шалена археологічна вдача.

Отже, щасливою експедицією керував археолог, дослідник і поет Борис Мозолевський. Але до 21 червня кампанія з розкопок Товстої Могили особливими результатами не радувала.

Мозолевський вже готувався поставити чергову галочку у щоденнику життєвих невдач, а залишав же ж перед від’їздом записку у гуртожитку “Зобов’язуюсь знайти щось велике і блискуче”.

Успіх був вкрай потрібен археологу. За проукраїнську позицію комуністична влада його відверто не любила. Так, в етюді “Шлях до себе” Мазолевський писав: “Коли зашморг вже зовсім мав зійтися навколо моєї шиї, збагнув я, що врятувати мене може тільки відкриття світового значення. Так вимріяв і вистраждав я собі свою Товсту Могилу”.

Але Мозолевський розчаровувався день за днем – 21 червня експедиція вже почалася згортатися, а хлопці з його команди вже купили пива, аби поділитися враженнями від проекту.

Сам Борис спустився за природною потребою, аж інтуїція прикула зір до ще не вивченої ділянки.

“Згортаючи густий глиняний чамур, що вкривав долівку, відчув, як пальці щось боляче шкрябнуло (то був “гострий козячий ріг” пекторалі). Я побачив, як зблиснуло золото, і якимсь невідомим відчуттям збагнув, що це саме те: річ була велика і явно лежала на своєму первісному місці, не зрушена грабіжниками. На хвилю я заціпенів…”, – згадував Мозолевський у власній книзі “Скіфський степ”.

Дослідник покликав колегу Євгена Черненка, вони витягли знахідку, обмили її, аж потім почали цілувати від радості. Пізніше Черненко вирішив охрестити унікальну прикрасу пектораллю.

Мозолевський повіз пектораль у Київ, до письменника Олеся Гончара. Причому ховав реліквію від стороннього ока – боявся, що на прикрасу звернуть увагу і відправлять у Москву. Гончар був у захваті у прикраси і назвав її “поемою сонячного каменя”.

Далі археолог пред’явив пектораль владі. Під час бесіди з секретарем ЦК КПУ Петром Шелестом, головою Інституту археології Федором Шевченком та президентом АН УРСР Борисом Патоном вирішилася доля прикраси – її таки залишали у Києві. Самому Мозолевському вдвічі збільшили зарплату, дали премію у 500 карбованців і трикімнатну квартиру, а ще – став науковим співробітником Інституту археології. Про опалу було забуто.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *